Коли людина прив'язана до іншої особи, бачить у ній джерело свого щастя, то вона просто не спроможна любити. Любов справжня полягає в тому, щоб давати, а не постійно очікувати. Справжня любов не думає про іншого, як про засіб для свого особистого щастя. Правдива любов думає що зробити для того, щоб інша людина була щаслива. Тому правдива любов заставляє говорити правду, навіть завдаючи страждання тому, кого любиш.
Це повне відання. Забуття про самого себе.
Здавалося щоб могло бути тут нелогічного. Але наша природа вибудована зовсім інакше. Ми постійно вимагаємо чогось для себе. Так ми ведемо себе по відношенню до Бога. Ми постійно чогось потребуємо. Ми не можемо. Не можемо існувати без любові.
І тут ніби все стає логічним. Лише коли нас люблять ми спроможні любити. Але якщо придивимося добре, то побачимо, що Новий Завіт зовсім не використовує цю категорію, цей принцип. Це у Старому Завіті питання полягало в тому, щоб любити лише у відповідь. Христос же говорить про любов до ворогів, пробачення, про смерть. Зовсім не те, що нам би хтілося чути.
Питання розрізненості справжнього християнства і сучасного світу та самої людини залишається відкритим. Людина, відчуває, що вона просто не спроможна так любити. Визнає, що вона слабка, егоїст та потребує любові. Без якогось унутрішнього наповнення людина просто не спроможна щось робити, говорити, любити.
Дивно, але саме про це говорить Святе Письмо, особливо пророки у Старому Завіті, та Сам Христос і Його учні у Новому. Питання не в тому, щоб збалансувати зовнішнє і внутрішнє, як це намагається вчинити світ. Щоб було порівну того, що ти віддаєш і того, що ти отримуєш. А усе богонатхненне Писання говорить про внутрішнє наповнення. Лише коли Бог Святий Дух наповнить людину, лише тоді людина зможе віддавати, любити, жити.
Ми усе одно ніяк не збалансуємо цей дисбаланс. Ні ліками, ні психологічними розмовами, навіть любов'ю інших ми ніколи не зможе наповнити наше внутрішнє для того, щоб це не зруйнувало нас. Ми можемо лише підтримувати баланс, але усе одно прийде смерть і підведе підсумок нашому життю.
Лише Бог, як Безперервне Джерело може наповнити людину цією внутрішнєю силою, щоб вона жила, віддала, воскресла. Поки Дух лише живе в нас, але колись ми будемо переповнені Богом. Але що це можливо показали усі святі.
Де ж нам знайти Цього Бога? Саме головне, що лише люблячи ми можемо наповнитися любові. Доки ми будемо шукати любові для себе, жаліти себе, плакатися ми нічого не досягнемо. Лише, коли ми почнемо прагнути того, щоб любити, то тоді до нас прийде Любов. Постійно очищуючи своє серце для ще більшої любові, ми будемо йти від перемоги до перемоги.
Бога можна знайти у молитві, тобто безпосередньо звертаючись до Нього. Можна знайти у хворих та знедолених, і навіть у всіх тих, хто просто знаходить поряд з нами. Бога можна знайти у своєму житті, приймаючи все, що ми маємо і дякуючи за це Богові. Бога можна знайти у правді, визнаючи, що ми не можемо любити, що ми слабкі і просячи в Нього допомоги.
Усе наше життя полягає в тому, щоб звіритися на Бога. Іншого варіанту в нас просто не має.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Знаменье - Роман Бердов Сия история основана на реальных событиях (взрыв доменной печи № 4, ОАО “СеверСталь”, а тогда ещё “ЧрМК”город Череповец, Вологодской волости). Но по счастливому стечению обстоятельств (вот уж действительно есть БОГ на свете), народу пострадало очень не много. А дело была так. В то время (где-то начало семидесятых (пардон, меня тогда ещё и в проекте не было)), в бригаде горновых (рабочие литейного двора, которые производят разливку готового чугуна из доменной печи в ковши (такие гигантские огнеупорные чаши на железнодорожных платформах)), существовала традиция, каждый день кто-то один назначался дежурным по чаю (заваривалось десятилитровое ведро на всю бригаду). В тот злосчастный день, а точнее, ночь, так как дело происходило в ночную смену, дежурным по чаю был назначен один законченный алкоголик, которого трезвым, наверное, ни кто и не видел ни когда. Так вот, закончив все приготовления на рудном дворе перед разливкой чугуна (чистка и углубление каналов для стока расплавленного чугуна, температура кипения которого примерно 1700 градусов по Цельсию (точнее не помню)), бригада вернулась в бытовку и обнаружила, что чая нет, да и сам дежурный по чаю куда-то исчез. Где этот проклятый м…м…м…мудрец? Почти хором гневно завопила вся бригада и все не сговариваясь пошли разыскивать дежурного по чаю. В бытовке остались лишь двое… Один решил вздремнуть после бурных выходных на даче, а у другого просто не было настроения кого-то искать. Да ещё крановщица в тот момент работала на кране, убирая с рудного двора лишний скраб. В этот момент произошёл взрыв…. Бытовку смыло чугуном первой, так как она располагалась довольно близко к доменной печи, а крановщица ещё долго металась по кабинке крана, как живой факел, но спасти её было уже невозможно… А что касается всех остальных, так они ещё долго благодарили того алкоголика, который своим разгильдяйством, получается, спас им жизнь… (примечание, одна плавка доменной печи составляет примерно 1780 тонн чугуна ). Случай с явлением Мадонны так же реален.
